Літературне свято: "Щастя в нелегкій праці"

Ведучий
У сузір’я  імен, якими заслужено пишається сучасне письменство, одне з вирішальних місць по праву припадає нашому земляку Степану Аністратовичу Чорнобривцю. Наша зустріч присвячується його слову. Торкнімося ж і ми серцем до слова і долі письменника.
 Ведуча
У людській  драмі небагацько дій: 
Дитинство і юність,
Молодість і старість.
Роби, що хоч, плач чи радїй,
Але неси свій хрест. Все інше-
Поза сталість.
Прийде той час,
 і все відправиться в архів 
Обламки долі викине на сушу. 
Життя-розкаяння не своїх гріхів, 
Життя-це вибір з реп’яхїв.
Що пазурами уп’явся в душу.
Ведучий
Кожна людина має зазирнути в себе як у дзеркало та сказати собі: «Я є. Отже, я існую, І треба жити так, щоб моє життя минало недаремно...» І життя Степана Чорнобривця минуло недаремно.
Ведуча
Вирушаємо шляхом ,що простягнувся із заходу на схід України.(Ведучі сідають в імпровізоване купе вагону) .
Інсценізація
Чорнобривець
- Ось і перша зупинка-село Булахи  .   Наша  родина  рано  залишилась без  годувальника,  і  мама   Ганна     одна змушена була 5 синів виховати. Я завжди хвилювався про менших, оскільки був найстаршим. А мати цілодобово працювала , шоб  заробити шматок хліба. Мама... 
Ведуча
В будинку сонячному промінь косо 
На долівку лягав з підвіконня... 
Твої чорні бархатні коси 
Вкрила вже сивина.
Легкі морщини обличчя покрили-
Це життя трудящого плід. 
Але в усякому русі -сила, 
В доглядах юності бачу слід,
 Я таку тебе завжди зрію. 
Вираз в серці такий несу-
Материнську любов міцну і твоєї душі красоту. 
(Потяг рушає далі, стук коліс). 
Чорнобривець
Наступна зупинка - ДнІпродзержинськ.
Кореспондент
Що пов’язує Вас ,Степане Аністратовичу,з цим славним містом трударів? Чорнобривець
- Юнаком подався я на спорудження Дніпродзержинського коксохімічного заводу і став інженером.
 Ведучий
У 1934 році, перебиваючись хлібом та водою, пише  та видає першу збірку оповідань та нарисів «Героїка буднів». Навчається, довершує вищі письменницькі курси.
Ведуча
Наш потяг стрімко змінює траєкторію руху. Подальших творчих задумів і життєвих планів було багато та  на заваді стала...
(Звучить  повідомлення   про   початок   Великої  Вітчизняної   війни   у виконанні Левітана). 
Кореспондент 
- Як складалася Ваша доля, Степане Аністратовичу, у ці страшні роки?
Чорнобривець
- Сталінград, Івано-Франківськ, Ворошиловград,  Ужгород, Дніпропетровськ,
Польща, Чехословаччина… Така   географія моєї болючої подорожі. 
Ведуча
Під час війни був зв'язківцем і обслужував штаб Першої Гвардійської армії. Але не поривав зв’язків із газетами «Радянський воїн» та «Гвардієць», друкував нариси про героїзм і мужність наших солдат. По війні одна за одною з’являються книжки:  трилогія «Визволена земля», збірка оповідань «Пісня гір», згодом роман «Ой Дніпре, Дніпре», повісті «Красиві люди» та «На простої в Мораванах»,інші твори.
(Наш потяг рухається далі). 
Кореспондент
-Борислав, Дрогобич і нарешті...Ось і славетний край,  колиска Запорізьких Січей - Нікопольщина.  
- Як Ви опинилися в Нікополі? 
Чорнобривець
-У цьому велика заслуга колишнього директора Південнотрубного заводу Миколи Тихонова, який, дізнавшись, що письменник Чорнобривець у  зв'язку із прогресуючою   хворобою   шлунка   не   може   жити   у   прикарпатському Бориславі, запропонував йому благоустроєний будинок у Нікополі. Кореспондент
- Яке місце займає у Ваших творах трубний завод? 
Чорнобривець
- Багато оповідань і нарисів про металургів було написано . 

Ведучий
У 1952 році спочатку в газеті «Правда», а потім в журналі «Вітчизна» був надрукований нарис про директора заводу Тихонова. В 1973 році вийшла збірка       «Людина       змінює               характер», присвячена       металургам
Південнотрубного.
  Кореспондент
- Степане   Аністратовичу, яка   риса   характеру   об’єднує       всіх   ваших літературних героїв? 
Чорнобривець
- Про кого б я не писав, для мене головною рисою завжди була любов до своєї батьківщини. Саме це святе почуття веде людей на бойові і трудові подвиги.
  Кореспондент
- Ви прожили велике і цікаве життя. Доводилося зустрічатися і спілкуватися з багатьма відомими талановитими людьми. Які зустрічі запам’ятались найбільше?
Чорнобривець
-У 1955 році я видав книгу «Пісня гір», де дозволив собі по-новому подивитись на вчинки людей, особливо тих , які живуть у горах, у далеких від цивілізації селах .
Ведучий
Критика помістила дуже негативні  розгромлюючи відгуки на його працю . Розгорнулася гостра дискусія на сторінках «Літературної України».І от тоді на захист Чорнобривця став Олесь Гончар, який закликав припинити травлю молодого письменника . Це його дуже підтримало і надихнуло написати цілий ряд книг : «Золоте лушпиння», «Красиві люди», «Член ЦК». 
Ведуча
З Олесем Гончаром у них склалися особливо дружні стосунки, він був у родини Чорнобривців у Нікополі в гостях. Спілкувався Степан Аністратович ще з Павлом Тичиною, Михайлом Стельмахом, іншими цікавими людьми , на які така щедра наша земля . 
Кореспондент
- Серед Ваших творів особливе місце займає роман «Ой Дніпре , Дніпре». Чорнобривець
- Так , тема війни мені дуже близька. Показуючи випробування ,які випали на долю мого народу , хотів сказати своїм романом : «Люди , будьте   пильними, не   допустіть   ,   щоб   жахи   минулої   війни повторились». 
Ведучий
Роман    розповідає    про    битву    за    Дніпро ,    про    звільнення Дніпропетровська і Дніпродзержинська від фашистських загарбників. Будучи учасником боїв, роман написав на основі записів, зроблених під час війни, замальовок однополчан, розповідей та листів їх дівчат та дружин.
 Ведуча
- У кожного письменника є людина , без якої немає повноцінної творчості 
Так, у Петрарки - це Лаура, у Данте - Беатріче, а у Степана Чорнобривця-Фросина Олександрівна .Мовимо про письменників , але практично зовсім не знаємо про тих Жінок, які були пліч-о-пліч . Жінка стала і Музою, і 
мамою його чотирьох дітей. 

Ведучий
За рік до того , як пішов   із життя Чорнобривець, до родини на тиху вулицю   Рилєєва   завітав   кореспондент   Олександр   Черкащанко .І   був вражений зустріччю. Статтю у міській газеті, присвячену 90-річчю Степана Аністратовича, завершив рядками вірша Миколи Заболоцького  « Старість»
Ведучий
Майже кожний талановитий письменник проживає два життя. Перше -це реальне , а друге - у пам’яті наступних поколінь читачів. А коли ще й маєш літературних учнів, які продовжують твою справу, тоді   можна з певністю сказати: «Мені не соромно за прожиті майже 92 роки». Активний громадський діяч , учитель відомих зараз письменників Валерія Тарасова та Івана Шаповала, люблячий батько - таким запам’ятали Чорнобривця сучасники. Таким повинні його знати й наступні покоління. І сьогодні, в день його 100-річчя, згадаємо вдячним словом людину, ім’я якої не можна забувати.  (Запалюють свічку. Хвилина мовчання).